Безмежно залюблений у своїх онуків академік НАН України, професор, лауреат двох державних премій України, 80-річний дідусь Микола Жулин-ський радо махнув рукою на свої як директора Інституту літератури імені Тараса Шевченка НАН України обов’язки, відклав убік недописані книжки про українську літературу і письменників, про українську мову і культуру та почав кропати віршики про Матійка і Назарчика. Сказав собі: «Ці віршики мені дорожчі за написання двох десятків монографій, літературознавчих досліджень, романів, за кілька сотень статей, рецензій, за всі державні та літературні премії, а їх більше десятка... » Хтозна, чи так. Дорослі навряд із цим погодяться, а от діти... Почитають і скажуть.

У КНИЗІ ЗБЕРЕЖЕНО АВТОРСЬКИЙ СИНТАКСИС ТА ОРФОГРАФІЮ.