Що, коли ти вже студентка, але й досі відчуваєш, що твої рішення — не твої власні, а інших людей?

Коли з дитинства тебе навчили, що треба бути в усьому найкращою і що любов треба заробити?

І навіть попри відмінні оцінки чи перемоги в балеті ти отримуєш більше критики, ніж визнання?

Що, коли підліткою ти пережила анорексію, і її привиди досі навідують тебе у студентському гуртожитку?

Коли ти творча особистість, закохана без взаємності?

Коли твоє серце лежить до музики, а найближчі люди торочать, що це «непрактично»?

І навіть коли в країні війна, ти все одно хочеш залишитися в ній і жити своє найкраще життя, бо іншого не дано?