Поезія — це разюча здатність відчувати світло — те, без якого цей світ не був би собою і не звався б світом. Це — чутливість до світла, іноді аж до різі в очах. Адже воно в нашому світі буває аж надто різне: одне пестить і гоїть, а інше сліпить і нищить…

На грані цих світлочутливостей і постає поезія Олени Павлової — тоді, «коли напуваєш чорнилом папір — і крізь ці сторінки пробиваються тонкі та гінкі перші пагони пролісків».