Повість Осаму Дазая «Негожий бути людиною» починається як тиха, але невідворотна сповідь людини, що намагається зібрати докупи власну зранену сутність.

Через зізнання героя Йозо — талановитого, але зломленого молодого чоловіка — виринає історія боротьби з тягарем очікувань, самотності та невміння торкнутися реального світу без болю.

Мистецтво стає прихистком, жінки — тінями підтримки, алкоголь — тимчасовою паузою, а суспільство — стіною, з якою немає спільної мови.

На тлі описів міжвоєнної Японії розгортається трагічна сповідь про втрату себе, пошуки сенсу й падіння з фатальним присмаком передчуття.

Ця повість відкриває читачеві гострий погляд автора на людську вразливість і ту крихку межу, за якою починається внутрішня порожнеча.