Пам’ять скріплює і тримає. Сьогодні вона міцна, як і кава на передку, та на завтра спогади блякнуть, розчиняючись у буденних турботах. Але є те, що врізається надто глибоко, аби зникнути: це війна. Пережите не стирається й не зникає. Достатньо лише заплющити очі — і пам’ять, мов старий кінопроєктор, знову оживляє кадри, від яких не втечеш.

«Ми повертатимемось сюди завжди, усе своє життя, в ці окопи, до нас молодих зі зброєю. От побачиш. Ти зрозумієш це пізніше».

У цьому виданні вміщено щоденникові записи, есеї, оповідання й деякі вірші Максима «Далі» Кривцова, які зібрав та упорядкував його друг і побратим Валерій Пузік. Свої думки Максим почав фіксувати ще від 2015 року — у період його служби у складі 5-го батальйону ДУК «Правий сектор» та у складі Бригади швидкого реагування Національної гвардії України. Чимало записів було зроблено й після демобілізації — про фотографію, випічку, подорожі, дитячі табори, де він був виховником, та роботу з ветеранами російсько-української війни. А після початку повномасштабного вторгнення Максим знову приєднався до війська і служив кулеметником. У цей нелегкий період життя він активно фіксував тодішню буденність, фотографував побратимів, писав поезію.