Сілезець Конрад Відух працював на шахтах, служив на флоті, а потім приєднався до повстанців Спартака — і, гнаний гарячим революційним серцем, опинився на Батьківщині світового пролетаріату, коли ще ніхто навіть не уявляв, на що перетвориться ця держава за кілька років. І якоїсь миті життя його перетворюється на постійну, виснажливу боротьбу з людьми і природою за можливість прожити ще один день.

Цей роман — класична історія совєтів 30-х років, оповідь про страш­ні речі від очевидця і мимовільного призвідця тих жахів, а водночас ода суворій природі й людській витривалості. Це сповідь людини, яка намагається з’ясувати, що ж насправді важить у житті і чи є в цьому хоч якийсь сенс. Сидячи в скутій льодом яхті, маючи лише олівець і папір, без єдиної живої душі навколо, Конрад Відух безжально препарує своє минуле, шукаючи відповідь на єдине питання — чи чєловєк я?