Прозі Г. Михайличенка притаманні ліризм, експресія, чарівливість слова і тонка, вишукана ритмізація синтаксису, почасти наближені до поетики прози Кнута Гамсуна, Райнера Марії Рільке, Марселя Пруста і Шервуда Андерсона.

Навіть сюжетні новели письменника є радше фабульною замальовкою, яка має на меті передати настрій події, а не означити її перебіг.

У добірці наведено також критичні статті, що почасти відображають суперечливі думки й альтернативні погляди на творчість Г. Михайличенка, а втім, є спробою дешифрувати символізм і загадковість його текстів та наблизити читача до розуміння світосприйняття письменника.