По смерті судді Маккелви спадок родини лишається на відкуп його другій дружині, легковажній матеріялістці Фей, на понад 30 років молодшій за спочилого в Бозі, та на плекання нещодавно овдовілій донці Лаврель, яка прагне лише зберегти пам’ять роду й традиції родини. Як зарадити собі після втрати, коли ти лишаєшся сам, а довкола лише лицеміри й позери? Чому замість боротися за спадщину, Лаврель вдається до порядкування в саду? Й невже чорний голкохвіст, який залетів до осиротілого будинку, і справді провіщає лихо?

Почасти автобіографічний роман «Донька оптиміста» Юдора Велті присвячує матері, яка — попри дочасну кончину чоловіка — присвятила себе піклуванню про трьох дітей, тим самим прищепивши письменниці, що для людини важать родина і пам’ять, тож варто відпускати зле й усюди бачити добре. І пильнувати те добре як зіницю ока.