«Декамерон» — (у перекладі з грецької — «десятидення», «десятиденник») — знаменита збірка зі ста новел видатного італійського письменника Джованні Боккаччо.

За сюжетом десятеро молодих флорентійців (семеро жінок і троє чоловіків) покидають охоплене чумою місто, оселяються на заміській віллі і протягом десяти днів розповідають цікаві і повчальні історії (всього їх сто), які широко відтворюють розмаїте повсякденне життя.

Кожна оповідка має завершений сюжет, а всі разом створюють своєрідну енциклопедію людських стосунків.

Боккаччо творчо опрацював міські анекдоти, античні сюжети і навіть арабські казки.

Рукописи книги почали поширювати у 1370-х роках, а в XVI столітті було надруковано перші 200 примірників.

Боккаччо започаткував жанр новели в новій європейській літературі. Короткі оповідання еротичного змісту існували в Античності, однак саме в «Декамероні» жанр набув нових рис — сатиричності та гумористичності.

«Декамерон» — перший літературний прозовий твір, написаний розмовною тосканською мовою.

Цей знаковий переклад флорентійського шедевра доби Пізнього Середньовіччя, здійснений найславнішим українським перекладачем Миколою Лукашем, побачив світ 1964 р. у видавництві «Дніпро».

«Свого часу Боккаччо писав живою флорентійською мовою. Це правда, але нащадки флорентійців — сучасні італійці, бачать, наскільки ця мова застаріла, — казав М. Лукаш. — А тому відчуття такої застарілості, на мою думку, необхідно створити і в перекладі».

«Коли для сучасного італійського читача існує досить істотна відмінність між мовою Боккаччо і мовою першого-ліпшого нинішнього новеліста, то чому ж у перекладі ця дистанція повинна стиратись? — писав інший відомий перекладач Григорій Кочур.»

Лукашів «Декамерон» став не тільки найвищим здобутком самого перекладача, а, за словами Л. Череватенка, «то була воістину «зоряна година» і самого Лукаша, й української літератури загалом».