Роман поділений на п’ять вільно пов’язаних розділів. Частина «Критики» розповідає історію чотирьох літературних критиків з різних європейських країн, яких об’єднує одержимість культовим німецьким романістом на ім’я Бенно фон Архімбольді. Про нього мало що відомо, і коли критики дізнаються, що його останнє місцеперебування — прикордонне мексиканське місто Санта-Тереза, то вирушають на пошуки невловного письменника.

Частина «Амальфітано» розповідає про депресивного професора іспанської літератури, який переїхав до Санта-Терези після смерті дружини. У розділі «Фейт» читачі зустрічаються з американським журналістом, який приїхав у те ж місто, щоб висвітлити боксерський поєдинок. У частині «Злочини» тон поступово темнішає — серед людей чути уривки розмов зі згадками про смерті. Виявляється, що Санта-Тереза ​​є місцем масових вбивств жінок. Заключний розділ «Архімбольді» розповідає про участь письменника у Другій світовій, життя у Кельні після війни та приїзд у вищезгадане мексиканське місто.

У цьому романі автор поєднує дві свої улюблені теми — письменництво й насилля. В останні роки життя Боланьо став одержимий убивствами та почав з'ясовувати про них усе, що міг — від судово-медичних аспектів убивств до політики та географії Сьюдад-Хуареса, яке є прототипом для Санта-Терези. В четвертому розділі роману автор майстерно використовує ці знання, зображаючи вбивства. Він описує їх холодною, жорсткою мовою судово-медичного звіту: де знайшли кожне тіло, в якому воно було стані, яка причина смерті тощо.

«2666» є останнім романом видатного чилійського письменника Роберто Боланьо. Книгу опублікували вже після смерті митця. Він був невиліковно хворий, тому замислив написати п’ять тематично пов’язаних робіт, щоб їх публікували почергово, й таким чином сім’я Роберто мала б за що жити. Проте спадкоємці вирішили випустити їх одним томом.

Письменник створює світ, де насильство, краса та безглуздість співіснують у тривожній гармонії. В романі розмивається межа між реальністю й вигадкою, адже автор використовує техніку документальної літератури, щоб описати щось уявне, але що майже точно відображає реальні події. Стиль Роберто — заплутаний, імпульсивний, багатошаровий, у якому поєднуються суворий реалізм із сюрреалістичними, майже примарними уривками. Він плавно перемикається між жанрами — від літературної сатири до детективної прози та історичних рефлексій. Ця книга може припасти до смаку читачам, які люблять складну прозу, що досліджує темні теми та кидає виклик звичайним формам оповіді, а також тим, хто цікавиться латиноамериканською літературою.